У Вербну неділю християнами відзначається вхід Ісуса Христа у Єрусалим. За описами у Євангеліях народ зустрічає його як царя і кидає йому під ноги пальмові листки]. У середземноморському регіоні пальми вважались знаком життя і перемоги, а у Ізраїлі символом незалежності та перемог ізраїльського царя. Ослиця (осел) за єврейською традицією є символом скромності царя і його ненасильницької влади.
Віддавна особливу радість приносили шоста неділя і останній перед Великоднем тиждень, який має кілька народних накличок: Чистий, Жилавий, Білий, Цвітний тиждень. Шутковим чи Квітним тижнем називали в Галичині.
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі — старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли завершується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло».
Колись господарі, повертаючись з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Після церкви люди одне одного били такою свяченою вербою, примовляючи:
Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а, б’ючись, примовляли:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Посвячені галузки затикали у хліві та стайні, «щоб нечиста неправувала, а шутка захищала хату, хлів, двір од грому й пожежі». Решту ж клали за образи на покуті.
Библіотека міста N 