Крізь десятиріччя: згадуємо трагедію Бабиного Яру


Бабин Яр — це урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від Кирилівської вулиці в напрямку вулиці Юрія Іллєнка між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги. Це місце стало великою могилою для людей які померли під час Голокосту у 1932-1933 роках. Але відомим, наівть поза Україною, Бабин Яр став саме через масові розстріли у 1941–1943 роках різних національностей здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни.

Під час німецької окупації Києва у 1941–1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв і циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941 року там розстріляли майже 34 000 євреїв[2]. Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 року, коли розстріляно 752 пацієнтів психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка розміщувалась безпосередньо біля Бабиного Яру. Точне місце розстрілу невідомо.

24 вересня 1941 року на Хрещатику радянськими диверсантами були підірвані будинки, у яких розташовувалися представники окупаційної влади. Вибухи та пожежі продовжилися в наступні дні, було знищено близько 940 великих житлових і адміністративних будівель. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних областей від 5 жовтня 1941 року говорилося, що пожежа поширилася на площі 2 000 м², без даху над головою залишилося близько 50 000 осіб. Нацисти звинувачували в пожежі та вибухах євреїв і використали це як привід для знищення єврейського населення.

Наприкінці вересня 1941 року зондеркоманда захопила дев’ять провідних рабинів Києва і наказала їм зробити оголошення: «Після санітарної обробки всі євреї й їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця…»

27–28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з’явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Хто з громадян проникне в залишені квартири і привласнить собі речі, буде розстріляний». Маса людей, які рухалися з різних районів міста, зливалася в один потік на вул. Мельникова. У кінці її, біля протитанкового рову, загородженого «їжаками», була поставлена «застава», за якою розгорнута похідна канцелярія.

Почергово від натовпу відділяли 30–40 осіб і під конвоєм вели «реєструватися». У людей відбирали всі документи та цінності. Документи в поспіху кидали в мішки, а то і просто на землю, де вони лежали товстим шаром. Потім євреїв примушували роздягатися і через проходи в насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев’яній платформі сидів кулеметник. Під безжалісний вогонь кулемета поліцаї заганяли палицями розгублених, голих, абсолютно знетямлених людей, не даючи їм схаменутися, зорієнтуватися. Розпачливе ридання, крики поліцаїв, благання про допомогу, прокляття катам, молитви, що заглушувалися веселими мелодіями вальсів з гучномовців, гуркотом літака, що кружляв над яром…

За кілька днів після розстрілів Бабин Яр відвідав німецький фотограф Йоганнес Геле. Він зробив світлини того, як солдати СС розбирають речі розстріляних, а військовополонені під їх командою закопують яр.

1943 або 1944 роком датовано фотографію, яка зберігається у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. На ній зображено вкрите снігом урвище, з крутими схилами майже без рослинності. Унизу — п’ять постатей — на повний зріст, у зимовому одязі. На зворотньому боці написано (рос): «Бабий яр. Г. Киев. Место расстрела советских граждан, жителей Киева, в 1941–1943 гг».

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до визволення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина футболістів були службовцями НКВС, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті».

У 1941–1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 000 до 150 000 осіб. У 1946 на Нюрнберзькому процесі радянською владою наводилася оцінка близько 100 000 осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

За даними історика, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру Віталія Нахмановича, за весь час німецької окупації у Бабиному Яру були розстріляно 90–100 000 людей, з них приблизно 65–70 000 євреїв.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s