“Голодомор 1932–1933 років — це, безумовно, одна з найтяжчих травм українського суспільства. Мусимо змиритися з тим, що вона з нами назавжди. З травмами не борються. Їх приймають і лікують: терапією та читанням правдивої історії”, – Аліна Карбан.
Що ж почитати про Голодомор, щоб зрозуміти минуле та себе?
Найперше виринають зі свідомості тексти письменників-емігрантів: «Марія» Уласа Самчука, «Жовтий князь» Василя Барки,«І будуть люди» Анатолія Дімарова.
Важливими текстами на цю тему наша література поповнилася в останні роки.
Вік червоних мурах / Тетяна П’янкова. — Київ: Наш Формат, 2022. — 256 с.
Третя премія «Коронації слова» 2021 року.
Глибокий психологічний роман про одну з найскладніших сторінок української історії — Голодомор 1932–1933 років, де на тлі неосяжної трагедії тонко зображена кунсткамера людських доль.
Розколоте небо / Світлана Талан. — Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — 352 с.
Події розгортаються у селі Підкопаївка наприкінці 20-х — на початку 30-х років. У центрі твору — заможна велика родина Чорножукових. Типові українські селяни, що невтомно працюють, шанують землю і Бога. Та лиш цій родині, як і всій Україні, випало пережити страшні потрясіння: зраду тим, кому довіряли, смерть найрідніших, самоту, пекучий голод, що туманить свідомість і кидає людей на найстрашніші вчинки.
Чорна дошка / Наталка Доляк — Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021
Страшні видіння приходять до Сашка у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти зазирають йому в обличчя скляними очима, німотно благають про допомогу, простягають до нього руки…
Лесь Терновий, прадід Сашка, має що розповісти онуку про цих людей. Бо він — один із них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.
Дім для Дома / Вікторія Амеліна. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2023. — 384 с.
Смішний пудель на ім’я Дом розповідає нам історію родини — старого полковника та кількох поколінь жінок. І пес, і люди почуваються ніяково у невеличкій львівській квартирі, де жив раніше… Яка різниця хто? Камені не розкажуть. Або розкажуть — якщо маєш собаче чуття. Та хіба є історії, які допоможуть — полковнику зі сходу України чи хоча б його псові — нарешті відчути себе вдома у Львові 90-х?
Здається, до чужої скрині вже ніколи не підібрати ключа. Вже ніколи не відпустити штурвал винищувача. Ніколи ні пес, ні стіни не приймуть нових господарів. Але буває, чужа таємниця виявляється й твоєю також. І, можливо, героям цієї історії таки вдасться віднайти дім.
Мій дід танцював краще за всіх / Катерина Бабкіна. — Київ: Комора, 2019. — 144 с.
Книга здобула Центральноєвропейську літературну премію «Ангелус» (2021).
«Мій дід танцював краще за всіх» — серія оповідань, що складаються в єдину історію п’яти родин, діти з яких знайомляться в школі першого вересня в перший рік незалежності України та залишаються друзями на все життя. Від двадцятих років в Харкові і знищення театру Леся Курбаса через Голодомор, Другу світову, дев’яності й кілька хвиль еміграції до війни на Донбасі.
Ця книжка в першу чергу про прийняття минулого. Про те, як події та обставини впливають на нас незалежно від того, чи знаємо ми про них. Про тяглість і зв’язок поколінь, бажання любові та прийняття, самотність як наслідок або як причину. Про втрати – осмислені чи неосмислені, виправдані чи безглузді. Та, головне, про те, що навіть самотнім, відкинутим, поламаним теж можна вижити і жити, бо, попри все, завжди залишається можливість врешті стати щасливим.
Бібліотека міста N 